" - Вам листівка:

Візуальні наративи Перемоги"

Вагому роль в конструюванні образу свята Перемоги відігравала культура святкових листівок. Подібні листівки з нагоди 9 травня цікаве історичне джерело з огляду на те, що вони виконували декілька функцій в суспільстві. Якщо сьогодні культура листування перетворилась на предмет пам’яті чи реклами, то в «доінтернетну» еру вона також виконувала комунікативну та потужну ідеологічну функцію.

Остання тісно пов’язана з візуальним рядом на обкладинці та патернами привітання на звороті – з чим вітають, чого бажають, тон та емоційне забарвлення повідомлення. Прикметно, що в масовий обіг подібні листівки входять майже в акурат з офіційним перевизнанням 9 травня в якості державного свята у 1965 році. Тому пік їх використання припадає на 1970-1980-і роки. Основними видавничими центрами були видавництва в Москві (Міністерство зв’язку СРСР, «Плакат» «Изобразительное искусство») рідше в Києві («Мистецтво», «Радянська Україна»).

Однак з розповсюдженням цифрових технологій та розпадом цілісного наративу довкола війни після розпаду Радянського союзу, змінюється статус і символіка листівки. Одним з найбільш поширених елементів фактично з моменту відновлення свята була трійця радянських військових нагород: орден «Победа», орден Слави та орден Вітчизняної війни. Власне, вже назви самих орденів віддзеркалювали певні інтерпретації та ідеологеми про Другу Світову війну, але їх зображення на обгортках листівок ставало частиною візуального ритуалу.

Композиційно листівки з орденами часто співіснували з іншими графічними елементами – квітами (як символ пошани до ветеранів та весни), салютом, лавровим листям (античний символ тріумфу) та стрічками.

Саме в графічному варіанті Георгіївська стрічка була розтиражована в якості символу свята. Винайдення традиції носити саму стрічку на День Перемоги відбулось набагато пізніше. У 2005 році за ініціативою російського медіахолдінгу «РИА Новости» була започаткована акція «Георгївська стрічка». Сьогодні стрічка вважається елементом російської культурної експансії та одним з елементів доктрини «русского мира».

Не менш популярним елементом на обкладинці було зображення польової пошти – трикутного конверта зі звичайного аркуша паперу, спочатку загнутий справа наліво, а потім зліва направо. Що цікаво, готовий до відправки лист не заклеювався, адже його все одно мала прочитати цензура. Поштова марка також була не потрібна, оскільки адреса писалася на зовнішній стороні листа.

Листи-трикутники в людей, що пережили жахи Другої світової війни, асоціювались з надією та мали потужне емоційне забарвлення. Їх зберігали в сімейних архівах в якості пам’яті, адже для мільйонів родин сам факт отримання подібного листа був рівноцінний звістці про життя сина/батька/брата. Моделі використання їх зображення відігравала подвійну роль: власне, використання її як впізнаваного символу свята, і водночас як тимчасову святкову реінкарнацію самої польової пошти.

1/3

Ще одним візуальним елементом святкової поштівки радянського періоду, який час від часу з’являвся на її лицьовій стороні, було зображення радянського солдата. Важливо, що всі вони деперсоніфіковані – чи то один, чи група військових, вони складали колективний портрет радянського солдата. В свій масі, це образ посміхненого чоловіка в формі з квітами чи на фоні салюту.

Аби досягти ефекту автентичності, самого моменту перемоги, в якості посередника пам’яті застосовувались живопис та фотографії. Головним сюжетом таких листівок було взяття Берліну. Наочним прикладом є використання картини Петра Кривоногова «Перемога. Рейхстаг взятий» та хрестоматійної фотографії 3 травня 1945 року в газеті «Правда» В. Тьоміна «Берлін. На будівлі рейхстагу піднято прапор Перемоги». Варто згадати, що фотографія Тьоміна є містифікатом, оскільки в кадрі відсутній третій солдат, який підіймав переможний прапор на даху Рейхстагу – Олексій Берест.

Подвійного символізму листівки набували, коли на їх обгортках друкували зображення так званих місць пам’яті – спеціально сконструйованих пам’ятників та монументів.

З розпадом Радянського Союзу холістичний, гомогенний наратив Про «Велику Вітчизняну війну» не одразу, але поступово змінювався.

Важливо, що зі здобуттям незалежності Україна отримала багатопартійну політичну систему, актори якої від Президента до місцевого депутата мали спілкуватись з виборцем – в тому числі з нагоди річниці перемоги. Тому якщо про деідеологізацію візуального ряду протягом 1990-2000-х можна говорити, то про деполітизацію навряд. Композиційно на листівці все ще присутні елементи створені за радянськими лекалами (стрічки, медалі), але вони відходять на задній план.

Однак радянські наративи на поштівках нікуди не зникли.

Для виставки були використані матеріали з:

- Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.Яворницького;

- Національного заповідника "Замки Тернопілля";

- Приватного фотоархіву Валентини Сацути.

Автор: Сергій Сільванович