top of page
canvas.png

Переосмислення Тріумфу:
День Перемоги в об'єктиві

  Кожній добі притаманні власні міти, які знаходять втілення у колективній пам’яті, цінностях та вірі у спільний образ минулого. Радянський союз не був винятком - тоталітарна влада сконструювала цілий спектр мітів, використовуючи це як один зі способів легітимізації себе.

   Одним з таких був міт про Вітчизняну війну та славетну перемогу-тріумф радянського народу над нацистами, що святкувалася з року в рік 9 травня. Міт про Велику перемогу наповнений фальсифікаціями та табу, за допомогою яких легко оминалися невигідні сторони історії. Але недостатньо міт сконструювати - необхідно знайти способи його передачі та вкорінення в колективну пам’ять.

  В обʼєктиві виставки - масові практики святкування 9 травня, за допомогою яких простежується кристалізація радянської ідеології святкування Дня Перемоги.

Перші декілька років святкування дня Перемоги мали форму скоріше мітингів з плакатами, транспорантами та портретами без помпезних урочистостей. Однак, як стверджує історик Богдан Івченко, після указу 1947 року про скасування статусу вихідного дня, День Перемоги продовжувався відзначатись публікаціями в пресі, на союзних та місцевих радіопередачах. Наприклад, в Києві у 1948 році відбувались масові народні гуляння, присвячена Великій Вітчизняній війні виставка, різні спортивні змагання. Серед неординарних елементів був святковий артилерійський залп і салют в Москві, столицях республік та містах-героях. Виключення становив Львів – непроголошена столиця Західної України.

canvas.png

Тому говорити про тотальне замовчування та байдужість до свята до 1965 року говорити можна доволі умовно. Більш приватні форми комеморації та шанування мали місце.

“Реабілітація” свята у 1960-х роках докорінно змінила масштаб та форми святкувань. Їх спектр охоплював урочисті маніфестацій, марші, церемонії покладання квітів, спортивні змагання та різноманітні перформативні дійства. Власне, саме в цей період стає нормою як офіційна, так і приватна практика фотографування участі в святкуванні, а поряд з символом пам’яті – квітами, все частіше фігурують надувні кульки. Святковий характер свята мав підкреслювати парадний одяг мешканців.

canvas.png

Механізми формування культу Перемоги розпочаті в минулому десятилітті почали набувати постійності в 1970-1980х роках. В першу чергу це пов’язано з масштабом та місцями. Більш традиційні форми передбачали церемоніальні ходіння до свіжозбудованих пам’ятників полеглим воїнам та монументам.

Разом з тим, місця монументів були не єдиними місцями для церемоній – лідерам комунізму завжди знаходилось місце.

canvas.png

За великим рахунком, коли ми говоримо про публічні процесії на 9 травня, то сферу комеморативного (вшанування пам’яті) майже неможливо відділити від ідеології. Фраза з віршу Ольги Бергольц «Никто не забыт и ничто не забыто» радянська пропаганда використовувала в якості метафоричної парасольки, хоча насправді фокус був направлений на пам'ять про радянських героїв, і їх подвигів проти злочинів фашистів.

Минула Перемога в медіумі сучасності перетворювалось на ідеологічний стимул до наближення кращого майбутнього. Типовими для святкування були гасла, які демонструвати результати дострокового виконання виробничих планів – таких же героїчних, як і подвиги співвітчизників. 

Але як і будь-який глобальний наратив, наратив про героїчну Вітчизняну війну мав бути не тільки винайденим, а бути поширений  серед спільноти. Це можуть бути як ритуали (власне, церемонії покладання квітів), так і просто великі перформанси, в яких задіяно фізично багато людей. Схоже саме тому з нагоди 9 травня регулярно організовувались спортивні змагання, забіги та паради фізкультурників.

завантаження_edited_edited_edited_edited_edited.jpg

Апофеозом масового святкування Дня Перемоги в колишньому Дніпропетровську став 1975 рік, де на стадіоні «Металлург» зібрались десятки тисяч людей. Паради ветеранів та марші військових, гімнастичні етюди, історичні інсценізації та великі колони людей у формі слова «ПОБЕДА» - вражаюче видовище для пересічних мешканців.

Серед іншого, саме на 30-ту річницю Перемоги в Дніпропетровську було відчинено відділ історичного музею Діораму «Битва за Дніпро» - масштабний проект з реконструкції боїв поблизу міста під час форсування Дніпра у 1943 році. Сама Діорама стане важливим місцем формування не тільки регіональної пам’яті про події Другої світової, а й загально радянської – за перших 4 місяці її оглянули 200 тис. відвідувачів, і близько 1 млн. за рік.

завантаження_edited_edited_edited_edited_edited.jpg

Майже жодне 9 травня не проходило без участі дітей. Вони або з старшими родичами покладають квіти, або в рядах піонерів віддають салют, або слухають бойові розповіді ветеранів. Будучи активними учасниками святкування, вони були його ціллю водночас, адже окрім суто наративів про Велику вітчизняну війну, вони засвоювали соціальні моделі та ієрархії. Наприклад, через взаємодію з ветеранами формувалась безумовна повага до старших.

Власне, на кінець 1980-х можна говорити, що зусиллями влади 9 травня було введене в ранг найважливіших державних свят, практика та режим якого не створювали простір для переосмислення травматичного досвіду, а радше утверджували стабільну візію минулого. В цій візії СРСР був жертвою агресії фашиської Німеччини, але проявлений героїзм народу та мудре керівництво вивели країну до перемоги. Інші інтерпретації подій допускались виключно «на кухні». Натомість публічно – це завжди про Перемогу, мир, здоров’я та щасливе трудове майбутнє.

Автори: Дар'я Пазушенко, Сергій Сільванович 

bottom of page