VICTORY|VICTIMS|DAY
Історія "свята".
"...як країна-переможець Другої світової війни стала жертвою перемоги(Victory|Victims)"
Друга світова війна - це найбільша катастрофа XX століття.
Україна - це держава, яка понесла одну з найбільших втрат під час цієї війни: зруйновано та знищено 700 міст та 28 тис. українських сіл, загинуло близько 8,5 мільйона осіб, що становить 19,1 % до всього передвоєнного населення, або кожний п'ятий житель Української Радянської Соціалістичної Республіки. УРСР на правах однієї з найбільш постраждалих країн у ході Другої світової війни стала співзасновницею ООН у квітні 1945 року. Разом із цим Україна стала однією з країн переможниць Другої світової війни, проте, будучи складовою Радянського Союзу, Українська РСР мала суттєві відмінності у святкуванні і власне розумінні цієї “перемоги” від інших переможців. Для початку потрібно зрозуміти, що означає в радянському контексті (а Україна була частиною Радянського Союзу і відповідно правонаступницею УРСР) “перемога у Другій світовій війні”, оскільки саме в цьому криється радикальної різниці у її святкуванні між Західним світом та пострадянським простором. Для радянської пропаганди Другою світовою війною є лише один її епізод - німецько-радянська війна 1941-1945 рр., що виключає період союзницьких відносин СРСР та Третього Райху (1939-1945) і робить Радянський Союз жертвою незаконної збройної агресії противника, при тому активно ігнорується і пізній етап Другої світової війни (червень-вересень 1945), де СРСР не відграв вирішальної ролі у перемозі проти Японії. Таким чином радянські ідеологи розробили власний міт, який заключався в утотожненні німецько-радянської та Другої світової війни і заміни останньої терміном Велика Вітчизняна війна (який діяв в Україні на законодавчому рівні аж до 2015 року). Відповідно до цього і сприйняття війни буде в рамках протистояння сил зла (німецько-фашистських загарбників) та сил добра (СРСР), що дозволило сформувати grand-наратив про війну, який ігнорує велику кількість незручних питань.
Ще одним дискусійним (особливо в останній час) є питання дати святкування Дня Перемоги. Якщо для Великої Британії, США та інших західних союзників перемога над нацизмом настала разом з капітуляцією 8 травня 1945 року і відповідно до традицій цих країн цей день одразу став святковим, то для СРСР святкування тільки після виходу Указу Президіуму Верховної Ради СРСР від 8 травня, який проголошував наступний день, тобто 9 травня - Днем Перемоги над нацистською Німеччиною. Саме тому День Перемоги у Радянському Союзі святкувався 9, а не 8 травня, як у всьому іншому світі), а не через 2-годинну різницю у часі, як свідчить популярний міт.
24 червня 1945 року був проведений парад з нагоди перемоги над нацизмом. З 1945 по 1947 рік 9 травня було вихідним днем, але від Указу за 23 грудня 1947 року День Перемоги став робочим днем і був таким аж до 1965 року. В період з 1947 по 1965 рр. 9 травня не проводилися військові паради, проте свято активно відзначалась: виходили привітання в газетах, влаштовувались салюти та концерти.
20-річчя річниці Перемоги радянського народу над нацизмом припав на 9 травня 1965 року і тоді була відновлена традиція проведення військових парадів та активно почав формуватися культ “Великої Перемоги”. День Перемоги став другим національним святом у державі (після Великої Жовтневої Соціалістичної революції), а саме 9 травня знову стало вихідним днем. Так вже у 1967 році очільник СРСР Леонід Брєжнєв особисто відкрив Могилу Невідомому Солдату, що розпочало ідеалізацію учасників Другої світової війни у лавах Червоної Армії, а сама Велика Вітчизняна війна стала сакральною, в якій відбивалась ідея протистояння радянського народу ворогам із зовнішнього світу (що добре римувалась із Холодною війною - протистояння США та СРСР). Саме після 1965 року з’являються знайомі кожному жителю колишнього Радянського Союзу священні атрибути цього свята: георгіївська стрічка, Вічний вогонь, військовий парад, концерти фронтових пісень та т.п.
Після розвалу СРСР культ Дня Перемоги нікуди не зник, так з 1991 року по 2015 рік в Україні офіційно існував “День Перемоги у Великій Вітчизняній війні”, який був абсолютним аналогом цього свята в РФ. Щоправда це свято мало вже суто політичний меседж, який ототожнював РФ до СРСР, а отже і колишні радянські республіки мали дружити та активно співпрацювати з Російською Федерацією у її цивілізаційному протистоянні “поганому Заходу”. Так загальноросійські рухи, що просували ідеї “русского мира”, активно поширювались в Україні, яскравим прикладом чого є акція “Бессмертный полк”, яка діє в РФ з 2011 року. Суперечки щодо 9 травня зіграли свою важливу у розгортанні РФ гібридної війни проти України у 2014 році. З огляду на це українська влада вирішила переглянути питання святкування Дня Перемоги на державному, тому у 2015 році замість “Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні” запроваджуються 2 свята: 8 травня День па́м'яті та прими́рення — (па́м'яті жертв Другої світової війни, та примирення між країнами-учасниками Другої світової війни) і 9 травня - День Європи. На фоні повномасштабної збройної агресії РФ у 2023 році Президент України Володимир Зеленський запровадив нове свято 8 травня - День памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 – 1945 років.
Таким чином історія святкування Дня Перемоги в Україні є важливою для публічної рефлексії, оскільки дозволить зрозуміти як країна-переможець Другої світової війни стала жертвою перемоги (Victory|Victims).
Автор: Ілля Коваль.